в означеннях
Тлумачення, значення слова «розвішувати»:

РОЗВІШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗВІШАТИ, аю, аєш і РОЗВІСИТИ, ішу, ісиш, док., перех.

1. Вішати що-небудь у декількох місцях. Проти зайців ми розвішували в садку паперові прапорці, млинки, тріскачки... (Олесь Донченко, V, 1957, 204); Часто дощі промочували наскрізь валки, але Катерина розвішувала на тички оберемки сіна, щоб не гнило (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 189); Увечері я сидів уже в чужій господі як дома. Розклався з книжками, розвішав малюнки, розташувався (Степан Васильченко, I, 1959, 250); Це ж березень місяць прийшов — перший місяць весни! А чи ж розвісили ви шпаківні? (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 5);  * Образно. Вечоре, вечоре, де ти барився?.. Ти ось заходиш мовчазний і непривітний, розвішуєш чорні полотнища на весняне небо (Юрій Яновський, I, 1958, 187);
//  Вішати що-небудь на свої місця. Пріська переїхала на кватирю [квартиру] — велику та сумну хатину у підвалі. Степан пособив їй перевезтися, розікласти та розвішати збіжжя і зразу подався шукати собі місця (Любов Яновська, I, 1959, 277).

2. Вішати що-небудь, розправляючи кінці, розгладжуючи складки. Вони роздяглася на березі. Тіна виполоскала сукню, Ярославову сорочку, розвісила на кущах, на осонні (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 28).

3. Звішувати, опускати що-небудь. В кімнаті накритий зеленою клейонкою стіл, заслане квітчастою ковдрою ліжко, квіти, що з горшків у всі боки розвішували червоне суцвіття, — все вабило привітом і затишком (Степан Чорнобривець, Красиві люди, 1961, 4); Тільки що підійшов він до дуплинастої верби, що розвісила свої віти над темною кручею,.. як тонкий дівоцький голос прилинув до його вуха (Панас Мирний, IV, 1955, 170); Ліси й ліси... Скільки ж їх! Ні поглядом осягнути, ні перейти. Стоять похмурі, розвісивши свої зелені шати, і гомонять (Микола Олійник, Леся, 1960, 7); — Сяде на воза, як опудало, руки розвісить, — гигикав бородань. — Гляньте на цього візника! (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 65).
Розвішувати (розвішати, розвісити) вуха (уші): а) слухати що-небудь із захопленням, цікавістю. Я знов розвішував вуха, слухаючи їх оповідань, жартів, вигадок та дотепів (Іван Франко, IV, 1950, 205); — Діду, ви насправді були на війні? — зрадів я і вуха розвісив, сподіваючись почути щось цікаве (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 72); б) довірливо слухати що-небудь, забуваючи про все інше. — І тобі отеє, запорожцеві,.. не сором признатись? — каже Шрам, бо й він, старий, розвішав уші, як поніс той свої баляндраси (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 96); Набрехав їм Масло, а вони й вуха розвісили. Ще й хвалився сьогодні Безкоровайний, геройством чванився, знайшов порушника, заходи вжив! (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 300).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 636.

Коментарі (0)