РОЗВІВАТИ, аю, аєш і рідше РОЗВІЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗВІЯТИ, ію, ієш, док., перех.
1.
Розносити, роздувати, розсіювати що-небудь у різні боки
(про вітер). Хай розвіває по долині осінній вітер листя
знов (Володимир Сосюра, Щастя.., 1962, 184); Движок, ніби граючись,
підкидав у повітря кільця сизого диму, вітер
підхоплював їх, ніс якийсь час, а потім безслідно розвіював (Анатолій Хорунжий,
Ковила, 1960, 6); Короткий день скінчився. Вітер
розвіяв дим,.. розігнав хмари (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 104);
Весняні вітри розвіяли дощові хмари, і вияснилося сонце
(Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 40);
// безос. Вигляд у
Лимаря був якийсь зосереджений, похмурий. Розложиста
борода сплуталась, наче її розвіяло вітром (Олександр Копиленко,
Лейтенанти, 1947, 108);
// Примушувати розноситися за
вітром, поширюватися в повітрі. Запалили у сусіда
Нову добру хату Злі сусіди; нагрілися Й полягали спати
І забули сірий попіл По вітру розвіять (Тарас Шевченко, I, 1963,
260); Януш сидів біля вікна й збирав докупи розірваний,
пошматований лист своєї дружини. При вході Радзівілла
він рукою змів з вікна й розвіяв по кімнаті клапті
листа (Іван Ле, Наливайко, 1957, 71); — Ну, а я з весни
вісімнадцятого року.. вдома не був. Всі свої хімічні
парфуми по яких тільки степах не розвіяв (Юрій Шовкопляс,
Інженери, 1956, 248); * Образно. Коли вони брались — і ще
в перші часи по шлюбі, у них були інші слова, але життя
їх потроху стирало і розвівало (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
297).
♦ Розвівати (розвіяти) за вітром (по вітру) що:
а) те саме, що Кидати (пускати і т. ін.) на вітер гроші
(заробіток і т. ін.) (див. вітер). Павлюк із Завірюхою,
та ще до них приплівся комсомолець Марко, воліли б ті
здобутки розвіяти за вітром! Роздати людське добро
на позику! (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 100); б) руйнуючи,
знищувати рештки, сліди існування чого-небудь. Десь
узялась хижа птиця, зруйнувала гніздечко і розвіяла по
вітру (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 57); Як (мов, наче і т. ін.)
вітром розвіяло що, безос. — щось зникло безслідно.
Восени були два добрих прикладки [стіжки сіна], а
потім як вітром розвіяло. Зосталися самі з'їдини (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 112).
2. перен. Розсіювати щось, сприяти зникненню
чого-небудь. Вітрець розвіював духоту (Борис Грінченко, II, 1963,
322); Мужня пісня розвіває тугу (Дмитро Павличко, Бистрина,
1959, 156); Максим володів неперевершеним мистецтвом
розвіювати сумніви (Натан Рибак, Час, 1960, 692); Сонце
над землею Ізнов зійшло, розвіяло грозу (Валентин Бичко,
Вогнище, 1959, 30); — Знайомтесь, товариші, —
бадьористим тоном спробував розвіяти напружену атмосферу
Гречкун. — Та будемо братись до діла (Юрій Бедзик,
Полки.., 1959, 148); Розвиток капіталізму остаточно
розвіяв легенду про стійкість дрібного селянського
господарства (Програма КПРС, 1961, 26); Катерина
Іванівна Пасій була місцевою вчителькою і сюди, до гурту
селянського, прийшла не з прядкою, — її пригнала сюди
туга за людьми, бажання розвіяти своє горе... (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 20);
// тільки док. Примусити
розійтися, роз'їхатися в різні місця, далеко один від
одного. Всіх їх, як жовте непотрібне листя, розвіяла
революція, розкидала по чужих краях (Бллан, II, 1958,
249); Товаришів веселе коло розвіяв час... (Володимир Сосюра, II, 1958,
378);
// тільки док. Розкидати, розігнати (ворожі
війська), завдавши поразки, розгромивши. Розбили,
розвіяли супротивника, як грім пір'я (Степан Васильченко, I, 1959, 238);
Ми мужньо йшли по важкому шляху, ми буряним,
розгніваним ударом фашистську напасть знищили лиху,
розвіяли... (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 216);
// тільки док.
Розгубити, розтратити що-небудь, позбутися чогось із
часом. [Трохим:] Добрий, розумний, робочий
парубок краще, як багатий та невдатний. Бідний
працюватиме, а багатий та нікчемний готове розвіє (Марко Кропивницький,
V, 1959, 125); — Щастя ми обіруч узяли: Треба не
розвіяти його, як полову за вітром (Михайло Стельмах, II, 1962,
178).
♦ На (у) прах розвіювати (розвіяти) див. прах;
Нудьгу розвіювати (розвіяти) див. нудьга; Розвіяти на (в)
попіл див. попіл.
3. Примушувати що-небудь коливатися, тріпотіти на
вітрі. Сивий ус, стару чуприну Вітер розвіває (Тарас Шевченко,
I, 1963, 53); Похмуре поле під низько навислими тучами.
Дме різкий вітер із Сиваша, розвіваючи білий прапор
парламентера (Олесь Гончар, II, 1959, 403); [Кассандра:]
Розвіяв вітер золотеє пасмо твого волосся (Леся Українка, II,
1951, 253);
// чим. Примушувати що-небудь
розгортатися, розходитися в різні боки. За гуртом радісних,
збуджених бійців, розвіваючи полами свого макінтоша,
поспішав і Ференц (Олесь Гончар, III, 1959, 289); Конем ніхто
не правив, ремінне повіддя висіло порване і било по
передніх ногах; він вирвався на шлях і, розвіваючи гривою,
помчав далі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 71).
4. недок. тільки розвіювати, перен. Розважати кого-небудь, відвертаючи його увагу від якихось думок, переживань і т. ін.