РОЗЖА́ЛОБЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розжалобити. Він, розжалоблений тою любов'ю і майже засоромлений, цілував вдячно руку (Ольга Кобилянська, I, 1956, 257).
2. у знач. прикм. Який перейнявся жалощами;
розчулений. У словах його чути було докір розжалобленої
дитини (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 146);
//
Сповнений жалощами. Розжалоблена душа Білинського
розпустила гіркі болі через край серця (Антін Крушельницький, Буденний
хліб.., 1960, 82);
// Який виражає жалощі. Дарка
дивиться на нього своїми чистими, промитими,
розжалобленими очима (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 102).