в означеннях
Тлумачення, значення слова «рубаний»:

РУ́БАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до рубати. На полі злиднями чавлений, громом битий, залізом рубаний косар косив (Михайло Стельмах, I, 1962, 651); За всі війни рукам [Миколи Івановича] попало чомусь найбільше. Кожна двічі прострелена, а права ще й рубана раз (Вадим Собко, Любов, 1935, 21).

2. у знач. прикм. Одержаний унаслідок рубання, подрібнення гострим знаряддям; дрібний, порубаний. На столі — сталева чорнильниця, металічні моделі, шматки металу — шліфовані, рубані, необроблені (Юрій Яновський, IV, 1959, 135).

3. у знач. прикм. Зроблений, нанесений зброєю, яка рубає. Захитався опришок. Бризнула кров, як з рубаної рани... (Гнат Хоткевич, II, 1966, 199);
//  Який має багато таких ран. Полковник Ничипір під'їхав до гетьмана збоку, чекаючи наказу.. Але й проситися на діло рубаному полковникові було соромно перед Косінським (Іван Ле, Наливайко, 1957, 96).

4. у знач. прикм., рідко. Те саме, що рублений 2. Ой в рубанім колодязі.. там дівчина воду брала (Словник Грінченка); Йде Яким до рубаної комори зерно набирати (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 133).

5. у знач. прикм., перен., розм. Уривчастий і різкий, без плавних переходів у звучанні. Бурхлива вдача Гайдая виявляється за інших обставин і в надзвичайно лаконічних, рубаних репліках — вигуках, наказах, окликах (Історія української літератури, II, 1956, 560); Костецький продовжував говорити різко, короткими рубаними фразами (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 227).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 890.

Коментарі (0)