Словник української мови

РУЧА́Й, ю, чол. Невеликий потік води; струмок. Навкруги неї [фортеці] зелена трава, і з одного боку, з-під кам'яної стіни, дзюрчить ручай (Юрій Яновський, IV, 1959, 46); Прозорий ручай перетинав стежку (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 210);  * Образно. А зерно у тій ланці — неначе заграва, на току потече — золоті ручаї... (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 10);  * У порівняннях. Потекла його мова, наче глибокий і прозорий ручай (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 46);
//  Про будь-яку рідину, що тече по чому-небудь, стікає з чогось. Піт котився.. рясними ручаями (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 164).