в означеннях
Тлумачення, значення слова «рудий»:

РУДИ́Й, а, е. Червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь). Зокола хата [Мотрі] обмазана, хоч рудою глиною, та все ж рівненько (Панас Мирний, I, 1949, 154); Вони побачили високий обеліск з рудого граніту (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 92); Слинько мовчки простягнув до інженера склянку, наполовину наповнену рудою.. рідиною (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 79); Воронцов їхав деякий час, не реагуючи на Хомині слова, безпомічно кліпаючи рудими віями до сонця (Олесь Гончар, III, 1959, 427);
//  у знач. ім. руда, дої, жін.: а) кров. [Кум:] Людська крівця — не водиця, розливати не годиться. [Люди:] Так, так. — Руда — не вода (Степан Васильченко, III, 1960, 423); б) червоно-жовта фарба. Вона малює піч синім і червоним, чорним і рудим, жовтим і зеленим (Юрій Яновський, II, 1958, 184);
//  З волоссям, шерстю або шкірою такого кольору. — Ой гоп гопака, Полюбила козака, Та рудого, та старого — Лиха доля така (Тарас Шевченко, I, 1951, 128); І тут дзвінко заіржав рудий кінь з білою зіркою на лобі (Олесь Донченко, VI, 1957, 42);
//  З веснянками, рясним ластовинням. Руде обличчя масно світилося (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 13);
//  у знач. ім. рудий, дого, чол.; руда, дої, жін.: а) людина з волоссям червоно-жовтого кольору або з рясним ластовинням на обличчі. — З чорнявим постояла б, а рудому — зась (Нечуй-Левицький, II, 1956, 272); б) тварина з шерстю або шкірою такого кольору. — А куди, руда? — кричить Грицько на овечку (Панас Мирний, I, 1949, 150);
//  Який зробився бурим, втративши свій попередній колір. Це було якесь руде сукно, місцями попрориване (Лесь Мартович, Тв., 1954, 260); Вітер холодний Виє, гуде — Зносить із дерева Листя руде (Павло Тичина, III, 1947, 114); Ззаду рудим шматтям висіло рядно (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 483).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 895.

Коментарі (0)