Словник української мови

РУКОПА́ШНИЙ, а, е. Який здійснюється без зброї або холодною зброєю (про бій, битву). Були хвилини, коли солдати віч-на-віч сходились у рукопашному бою з ворогами в окопах (Семен Скляренко, Хазяїни, 1948, 69); В рукопашному бою успіх битви визначали сокири (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 185);
//  у знач. ім. рукопашний, ного, чол.; рукопашна, ної, жін. Бій, битва, що здійснюються врукопаш. За вікнами вагона ніч Ішла, покраяна вогнями. На полустанках передмість Йшли рукопашні з ворогами (Павло Усенко, І сьогодні.., 1957, 93); На горбах закипіла рукопашна (Леонід Первомайський, Атака.., 1946, 12).