в означеннях
Тлумачення, значення слова «рушати»:

РУША́ТИ, аю, аєш, недок., РУ́ШИТИ, шу, шиш, док.

1. неперех. Починати рух, пересування, переміщення. Стали рушати й наші, що з борошном понаїжджали то з Деркачів, то з Вільшаної (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 9); Бричка рушає, а за нею, голосячи, біжить жінка (Михайло Стельмах, II, 1962, 166); Коні самі рушили, але він зупинив їх (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 20); Машина рушила, і відповіді я не почув (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 73);
//  Направлятися куди-небудь або до когось, чогось. — Час, братця, додому рушати. — Чого додому? — обізвався Матня (Панас Мирний, I, 1949, 337); Хома, що лежав недалеко стогів, підводиться і рушає в степ (Юрій Яновський, IV, 1959, 24); Орися склала білизну на возика і рушила до Ташані (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 125);
//  перев. з інфін. Направлятися куди-небудь або до когось з якоюсь метою. Добре.., що ви всі троє рушаєте вчитись (Леся Українка, V, 1956, 154); — Рушай просити, Дмитрику! — загадав Гаврилко (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 133); Окрилені революційними петроградськими вітрами, долинчани рушили розгороджувати хутірський тюремний тин: пішли визволяти бідняка Юхима Перепічку з неволі (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 128);
//  Відправлятися звідки-небудь; виходити, виїжджати. Рушає [Гошка] з двору (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 518); Вчитель ніяк не міг рушити з села.. Після одлиги вдарив мороз і зробилось таке, що їхати зовсім було не можна навіть підкованими кіньми (Борис Грінченко, I, 1963, 326);
//  Відходити (про поїзд, пароплав і т. ін.). Від пристані рушав чорний і брудний пароплав «Зарубін» (Олександр Ільченко, Звич. хлопець, 1947, 12);
//  Прямувати слідом за ким-, чим-небудь. Вимучені актори.. рушають за режисером, звільнивши машини (Юрій Яновський, II, 1958, 61).
Ані руш: а) ні на крок. — У зимі якось... тісно в горах: усе пов'язане, поплутане стежечками, від стежки ані руш (Гнат Хоткевич, II, 1966, 12); б) кінець, годі, усе. Різдво із хати, а старости в хату, та нічого з того не вийшло. Затялась дівка і ані руш (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 33); Крига рушила: а) про початок льодоходу. На Дніпрі ще не встигла рушити крига, а будівельники Дніпродзержинської ГЕС почали вкладати перші кубометри бетону в греблю (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 306); б) те саме, що Лід рушив (див. лід); Кроком руш! див. крок; Лід рушив див. лід; Не рушати (рушити) з місця — залишатися на тому самому місці, не мати можливості або не бажати нікуди йти, їхати і т. ін. Юра просуває свій довгий носик крізь штахети і півгодини не рушає з місця (Юрій Смолич, II, 1958, 46); Мотря стояла коло мисника й з місця не рушила та все дивилась у піч, де тлів жар у попелі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 287); Пальцем рушити див. палець; Рушати (рушити) в дорогу (в путь, в путь-дорогу) — відправлятися куди-небудь. — Коли б швидше кінець! — голосно промовив він, рушаючи в дорогу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 36); Ще тільки світає — рушаємо в путь, Бо ми — молоді альпіністи! (Ігор Муратов, Піонер. слово, 1951, 69); Все-таки добре, що я рушила в дорогу пізніше, бо тепер погода встановилась (Леся Українка, V, 1956, 359); В чорнім кожушку, В ухатій шапці хлопчик гостроокий Із батьком рушив у морозну путь, В оббитій повстю тулячись кибитці (Максим Рильський, III, 1961, 39); Рушати (рушити) з місця — починати рух; починати йти, їхати і т. ін. Жінка нащось розв'язала косинку, спустила її на плечі і, струснувши чорним волоссям, рушила з місця (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 379); Літак помалу рушив з місця і, пружно погойдуючись на товстих шинах коліс, поїхав по зеленому полю аеродрому (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 18).

2. тільки док., неперех., розм. Початися, піднятися і т. ін. (про явища природи). Вітрець рушив — почало колесом сніг крутити (Панас Мирний, III, 1954, 8); На другий день вітер рушив. І ось уже цілий тиждень дме та й дме (Андрій Головко, I, 1957, 178).

3. перех., розм. Брати що-небудь. Хай бідний відважиться рушити трохи хмизу, то зараз б'ють, карають, злодієм таврують (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 4);
//  Чіпати, займати кого-, що-небудь. Дні минали за днями, а «доктори» все ще обдивлялися виноградники, не рушаючи Замфірового (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 215).
 Не руш (руште)! — уживається як наказ або прохання не чіпати, не займати кого-, що-небудь. Івась аж кулаки зціплює.. — Не руш його, — каже Федір (Панас Мирний, I, 1954, 307); На допомогу матері прийшов хлопець.. — Що вам тут треба? Не руште мами! Кінь не ваш! (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 19).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 918.

Коментарі (0)