РВАТИ, рву, рвеш і рідше ІРВАТИ, ірву, ірвеш, недок.
1. перех. Порушуючи цілісність чого-небудь,
різким рухом розділяти його на частини. Оберталося
[дитя] до стіни й, держачи ковбасу цупко в руках, рвало її
зубами (Лесь Мартович, Тв., 1954, 314); Кілька разів посилали
[до Василя] гінців із записками Оксена,.. щоб.. негайно
повертався в село і роздував горно. Василь записки
рвав (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 134); Деякі коні полохалися
води, комизились, рвали посторонки (Олесь Гончар, III, 1959,
82); * Образно. Над містом дим, колони хмар, їх рвуть
вітри, мов клоччя вати (Володимир Сосюра, I, 1957, 419); За вікнами
уже не в жарт бешкетує метелиця: безтямно виє,
стелить замети, рве ніч (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 160);
//
Робити дірявим, драним. [Сестра Серахвима:]
Ми за нею... аж земля гуде — біжимо, об сучки одежу
рвемо та за нею поспішаємо (Панас Мирний, V, 1955, 116);
// Роздираючи на частини, умертвляти (про тварин).
Собака собаки не рве (Номис, 1864, № 7954); Людей!
Незлобних, праведних дітей Жрете, скаженії.. Мов
шуліка Хватає в бур'яні курча, Клює і рве його (Тарас Шевченко,
II, 1963, 375); Ведмідь.. впіймав його зубами та давай
смикать та рвати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 81);
// Розчленяти,
розділяти ціле. Інтервенти терзали і рвали на
шматки територію республіки Рад (До 40-річчя Великої Жовтневої.. революції, 1957, 17).
♦ Рвати боки (животи) [сміючись (від (зо, з) сміху)
(з потіхи)] — те саме, що Кишки рвати (порвати і т. ін.)
[зі (зо, від) сміху (від реготу)] (див. кишка). Як скаже,
як втне [Дунай] — боки рвеш, сміючись... (Ігор Муратов,
Жила.. вдова, 1960, 39); Люди рвали животи з потіхи,
насідали з усіх боків, щоб подивитись на Петра (Анатолій Хорунжий,
Місто.., 1962, 87); Рвати горло — те саме, що Дерти (драти)
горло (див. дерти). Справник з фаетона захрипів.. до
громади зірваним голосом: видко, тепер, кожного дня
доводиться рвати горло (Михайло Стельмах, I, 1962, 633); Рвати
душу (серце) — завдавати мук, страждань; мучити.
Спомини минулого коротенького щастя рвали душу
(Гнат Хоткевич, II, 1966, 94); [Анна:] Так чого ж плачеш?
Чого рвеш моє серце? (Іван Франко, IX, 1952, 131); Рвати й
метати — перебувати в стані великого роздратування.
Армія окупантів не виконувала наказу свого
командування.. Генерал д'Ансельм — командуючий окупаційною
армією — мав підстави рвати й метати, мав причини
вергати громи (Юрій Смолич, V, 1959, 617); Рвати кайдани
(ланцюги, пута) — визволятися з неволі, здобувати
волю. Рве Африка одвічнії кайдани (Володимир Сосюра, Щастя.., 1962,
29); Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини
Коперника, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкі!
(Максим Рильський, II, 1960, 181); Рвати повітря (тишу) — гучно
лунати (про звуки). Крики рвали повітря, люди
підстрибували, махали руками (Максим Горький, II, перекл.
Ковганюка, 1952, 442); Рвати слова — говорити
уривчасто. — Чого ж ти стоїш, Хведоре? — спитала Пріська. —
Сідай! Що скажеш доброго? — Та я се до вас... — рвучи
слова, несміло почав він (Панас Мирний, III, 1954, 53); Рвати
слух (вуха) — роздратовувати (про неприємні звуки).
Вереск і гармидер, п'яні співи.. рвали слух (Іван Франко, VII,
1951, 306); Плач і стогін рвали вуха (Петро Панч, Гомон.
Україна, 1954, 366).
2. перех. З силою, різкими рухами смикати, тягнути.
Отець Миколай.., не стукаючись, рве на себе двері в
світлицю (Михайло Стельмах, I, 1962, 409);
// Тріпати, шарпати
що-небудь. Вітер віти рве вербові (Максим Рильський, III,
1961, 312); — Люди! — закричав Оксен.. Вітер рвав
його чуб, оголюючи залисини (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 330);
// З силою, рвучко висмикувати, витягати; виривати.
Рве [вода] каміння з-під ніг, котить кам'яні брили
з гори і дуже легко може перевернути віз (Іван Франко, III, 1950,
7); Вона міцно стискала ручку зонтика, бо вітер
надимав його і рвав з рук (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 4);
//
Ривками, різкими рухами стягувати, скидати, знімати
що-небудь. Її кидають на ослін, рвуть з неї пальто,
жакет, вона лишається в платті (Антон Хижняк, Тамара, 1959,
148); * Образно. Хуга вила І рвала стріхи з бідних
хат (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 93).
Рвати зуб (зуби) — видаляти зуб (зуби) хірургічним
способом. Один зуб навіть випав у мене. Але я
задоволений, бо однаково довелось би рвати (Михайло Коцюбинський, III, 1956,
445).
♦ На ходу (на бігу) підметки рвати див. підметка;
Рвати волосся (коси, патли, чуб) [на голові (на собі)] —
бути в розпачі, впадати у відчай. Дидона гірко заридала,
І з серця аж волосся рвала (Іван Котляревський, I, 1952, 83); —
Чіпко! — гукнув Лушня. — Чи ти, бува, не збожеволів?
Якого ти бісового батька качаєшся та рвеш на голові
волосся? (Панас Мирний, I, 1949, 284); Вона рве на собі коси
і стогне, присягаючись, що ні в чому не винна (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 122); Він рвав на голові чуб, що спекулянти
так нагло, мов з душі, вирвали худобину (Степан Чорнобривець,
Визволена земля, 1959, 35).
3. перех. Відокремлювати, відділяючи від стебла, кореня; обламувати, ламати стебла; зривати. — Піду я, мати, зіллячко рвати (Степан Руданський, Вибр., 1949, 40); Одарочка, не знаходячи Івася, почала рвати квіточки (Панас Мирний, I, 1954, 252); Рвала собі [Ярина] горіхи мовчки (Леся Українка, III, 1952, 737); — Хто такий? Чого тут лазиш? — Ожину рву, — промимрив Йонька (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 438).
4. перех. Підривати, висаджувати в повітря. Здалеку було чути грімкі вибухи: то на Дніпрі рвали кригу (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 251); Там рвали скелі: розчищали гирло Дніпра (Яків Баш, Вибр., 1948, 64); Ти ішов тоді до бою, Ще й на Пруті рвать мости (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 185).
5. перех., перен. Припиняти, розривати (стосунки, зв'язки і т. ін.). Княгиня Ольга встала з крісла.. Та хіба ж можна рвати ряд з хозарами, укладений ще Ігорем? (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 40); Семен Яремченко народився в Григорівці і з цим селом ніколи не рвав своїх зв'язків (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 5).
6. перех. і без додатка, перен., фам. Брати, одержувати, захоплювати, перев. нечесно, незаконно, але з вигодою для себе. — У мене таке правило — рви для себе, скільки можеш, і іншим не давай. Василь слухав це базікання, і його аж острах брав (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 90).
7. неперех., безос., розм. Завдавати гострого болю, сіпати (при нагниванні). Христі трохи полегшало: рве, сіпа, горить, та хоч не так болить несамовито (Панас Мирний, III, 1954, 77); Очерет ріже ноги, п'яту ось пробив [Гнат], бруду набилося, горить, рве, п'ята розбухла, на землю ступить ніяк (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 205).
8. перех., перен. Спонукати до чого-небудь. Вічний революцьонер Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю (Іван Франко, X, 1954, 7).
9. неперех. Поривчасто віяти (про вітер), нестримно котитися (про хвилі). Вночі, як верталась [дівчина] від Бондаренків додому, насилу на ганочок вибралась, так рвав вітер (Андрій Головко, II, 1957, 595); Місце глибоке, хвилі рвуть (Гнат Хоткевич, II, 1966, 382); Буря рвала, кружляла, свистіла і швидко замітала стежку (Яків Баш, Вибр., 1948, 182).
10. неперех., перен., розм. Працювати на повну силу,
потужність. Мотори [літака] рвуть на повному газу.
Бляшанки, паки, ящики.. переповзають з боку в інший
бік (Микола Бажан, Політ крізь бурю, 1964, 11); Федот сидів у холодку,
знявши сорочку, просихав тілом на легенькому вітерці..
— Що? Втомився? — співчутливо глянув на нього
Йонька. — А ти дуже не рви, бо тоді й руками не рушиш
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 232).
♦ Рвати жили (руки, силу) [на роботі (на праці)] —
працювати важко, багато, з усіх сил, з надмірним
напруженням. Поважає вона Пахома Хрисантовича, як
небагато кого. З тих він, що жили рвуть на роботі
(Олесь Гончар, Тронка, 1963, 84); Блукати по наймах — це..
гірко! Рвати руки на чужій праці, ламати спину, губити
здоров'я... (Андрій Головко, I, 1957, 223); Рве [хлопець]
силу, аби догодить господареві (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 194).
11. неперех., розм., рідко. Те саме, що рватися 6.
* Образно. Вона [доля] тривожна і огниста, Своїми
помислами чиста, Клекоче, рве до верховин (Андрій Малишко,
Серце.., 1959, 13).
♦ [Аж] рвати [ногами (копитами)] землю — дуже
швидко йти, бігти. Антін не йде, а рве ногами землю
(Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 151); — Ждіть з
перемогою! — крикнув він і оперіщив жеребця нагаєм. Той
виніс його на шлях і полетів, рвучи копитами землю (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 330).