в означеннях
Тлумачення, значення слова «рвучкий»:

РВУЧКИ́Й, а, е.

1. З раптовими різкими поривами неоднакової сили; поривчастий, нерівномірний. Край степовий! Ой та вітер дикий, рвучкий! Як ударить — телефонні струни рве, крутить в пучки! (Павло Тичина, I, 1957, 139); Дорогу до Коломиї замітала рвучка і колюча хуртовина (Терень Масенко, Під небом.., 1961, 56); Шлях заносять рвучкі сніговиці (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 142); Шашло не почув пострілу, тільки рвучкий відкат гармати (Юрій Збанацький, Т. Шашло, 1949, 34).

2. Який здійснюється раптово, з великою швидкістю; дуже швидкий. Рвучким рухом Василь зупинив лебідку (Іван І. Волошин, Озеро.., 1959, 7); Гайдай схопився за маузер. Оксана рвучким жестом спинила його руку (Олександр Корнійчук, I, 1955, 50); Берник швидко присів і рвучким стрибком перенісся на край урвища (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 27); Лікар забігав по кабінету рвучкими кроками (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 121);
//  Уривчастий, різкий. Раптовий сміх [Самка], хрипкий і не по літах басистий, рвучкий, як і властивий йому тон балачки, були його характерними рисами (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 222); З глибини ночі почувся рвучкий, бадьорий гудок паровоза (Микола Трублаїні, I, 1955, 88); Котрийсь із парубків зненацька починав голосно співати коломийку до танцю, кидаючи слова в такт рвучкої і лагідної музики (Терень Масенко, Під небом.., 1961, 35).

3. Запальної вдачі, енергійний, швидкий (про людину). Реджі змарнів і став хмурим, але по-давньому стрункий і рвучкий в рухах (Іван Кочерга, II, 1956, 145); Кремезний та рвучкий юнак то сідав на табурет, то бігав з кутка в куток (Олександр Ільченко, Вибр., 1948, 126).

4. до чого, розм. Який відзначається великим потягом, прагненням до чого-небудь. Бувалий [Степан Облога], сердешний, рвучкий до науки. У нього розумні, натруджені руки (Платон Воронько, Вел. світ, 1948, 96).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 464.

Коментарі (0)