РИКАТИ, аю, аєш, недок., РИКНУТИ, ну, неш, док.
1. неперех. Видавати рик (про тварин). У тому
місці, де риба підскакувала, ведмідь гатив лапами по
воді. Замість риби попадалося каміння. Він відкидав
його злісно вбік і люто рикав (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 315);
— А що то за рик, діду? .. — Рикають олені, — тримав
на голові в дівчини свою руку Ант (Семен Скляренко, Святослав,
1959, 9); Велика чорна корова заплуталася рогами в
тоненьке гілля і люто робила собі серед нього дорогу,
а за нею рикало двоє величезних телят (Наталія Кобринська, Вибр.,
1954, 121); — В мене аж отут похололо, коли він
[леопард] рикнув, — поклавши руку на живіт, зізналась
мадам Шило (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 135);
// перен.
Створювати різкі, сильні звуки, що нагадують рик
тварин. Наче звір, рикає море; А плавці вже бачать
горе (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 127); І рикнули роги, крик
бою гуде... Оце ж то загибіль [загибель] хозарам іде!
(Іван Франко, XI, 1952, 464).
2. перех. і без додатка, перен., розм. Говорити що-небудь грубо й уривчасто. Іззаду Тягнирядно.. спинився, уперся, як віл, і мусили вести до підводи силою, а він бився в руках і хрипло рикав огидну лайку (Андрій Головко, II, 1957, 185); — Стій! Стріляю! — рикає вартовий (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 144); — Мовчіть, стара потворо! — рикнув Андруша (Ольга Кобилянська, II, 1956, 299).