РИХТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех.
1. розм.
Готувати, підготовляти що-небудь. — Рихтуй, Артемівно.
обід, бо знаю, в хлопців апетит! (Петро Дорошко, Три богатирі,
1959, 31); Увечері майор Яцуба, натягнувши на себе
комбінезон, порався в гаражі, рихтував «Москвича»
в дорогу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 175);
// Збирати,
споряджати куди-небудь. Віра рихтує мені валізку —
потрібні в дорозі речі (Яків Качура, II, 1958, 86).
2. спец. Направляти, робити придатним для чого-небудь. Мишуні раптом скортіло, щоб струг перестав діяти, і його треба було б наново рихтувати й встановлювати (Юрій Яновський, II, 1954, 149); Мар'ян, мов осіння година, прийшов до оселі Волошинів, здійняв у сінях над комірними дверями [дверима] свою косу, уважно глянув, збив з кісся й почав по-новому рихтувати її (Михайло Стельмах, I, 1962, 635); Село оживало. З окремих дворів долинав і відлунювався десь аж за ставом, у панському саду, стукіт молотка. То клепали коси або рихтували грабки (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 10).