в означеннях
Тлумачення, значення слова «ринути»:

РИНУТИ, ну, неш, недок. і док.

1. Швидко, навально рухатися, сунути навалою в одному напрямку. Через малу годину вийшов знов лікар той з управителем та й на село пішли. Люди за їми [ними] купами вироювалися, — дарма тоді гукав управитель, щоб на панщину йшли: ніхто не слухав, — усі таки за їми [ними] ринули (Марко Вовчок, I, 1955, 175); Німці були приголомшені.. Назустріч ринула громова невгамовна хвиля морської піхоти, залунало оте страшне й безконечне слово «полундра» (Василь Кучер, Голод, 1961, 165); Збори закінчились. Шумливий потік ринув із залу, наповнюючи коридори гамором збуджених балачок (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 93);
//  на кого. Швидко, разом кидатися, нападати на кого-небудь. Ще хвилина — і враз, як один чоловік, ринула [купка чумаків] на розбишак (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 185); Говорилося й писалося, й читалося по армійських газетах, що в найгрізнішу хвилину ринули вони на ворога з гучними й високими словами на вустах (Олександр Довженко, I, 1958, 300);
//  Падати стрімко. Один ворон уповільнив літ, ніби завмер на місці, потім пішов боком і, блиснувши чорною сталлю, ринув головою вниз в кількох десятках метрів від дороги (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 139);  * Образно. Сила смертей, ріжучи з виском і свистом сполохане жахом повітря, ринула на голови зґвалтованих лав (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 35);
//  Бурхливо текти, литися (про рідку масу). З височенного перекату скатертю переливається широкий пласт кришталевої лави, рине, пада, розбивається і люто, скажено біжить через десятки кам'яних перекатів (Олекса Стороженко, I, 1957, 240); Вода незабаром ринула в новий арик, що був досі сухим (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 174); — Підвищити дамбу, затримати хвилі, щоб вони не ринули через край, доки проб'ємо канал (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 374);  * Образно. З глибини народу, з почину Ферапонта Головатого, до партії ринув потік заяв про добровільне відрахування своїх заощаджень на літаки й упанкові колони (Павло Тичина, III, 1957, 278);
//  Рясно литися, текти струменем (про сльози, кров і т. ін.). — Дитино моя кохана! Як же мені сльози впинити, коли самі з очей ринуть? (Марко Вовчок, I, 1955, 49); Блискуча сокира, мов блискавка, впала їй на голову і глибоко розколола череп. Олександра хрьопнулась на землю. З глибокої рани ринула кров та закрасила білий сніг (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 73);
//  Випромінюючись або поширюючись, проникати, надходити у великій кількості (про проміння, повітря і т. ін.). Аж ось ринуло від сходу ясне проміння, мов руки — простяглось до лісу, обняло його, засипало самоцвітами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 148); Як відчинили двері, свіже, морозне повітря і сонячне світло ринули в сіни (Андрій Головко, А. Гармаш, 1954, 300);
//  Вириватися, лунати (про звуки). Та що літа тобі, коли з серця пісні, А з душі голоси так і ринуть?!.. (Панас Мирний, V, 1955, 282); Разом з променистими бризками сонця з вишини ринула вже й пісня жайворонка (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 159).

2. поет. Летіти в певному напрямку, куди-небудь. І звеселився спогадом Хамсін, і вся пустиня мов знялася вгору і в небо ринула (Леся Українка, I, 1951, 303); Глупа ніч. У вікно видно було, як Чумацьким Шляхом у безвість ринуть зорі... (Григорій Косинка, Нов., 1962, 203).

3. перен. З запалом, завзяттям братися за що-небудь. Збудження ж таке, — що ми й небо перекинем! В труд енергією ринем! (Павло Тичина, II, 1957, 201).

4. перен., рідко. Розвіюватися, зменшуватися, ставати невідчутним. Туга моя уся ринула, як її й не було, і говорив я до всіх так, наче з празником поздоровляв (Марко Вовчок, VI, 1956, 235);
//  Зникати, ставати невидимим. Над скелями порога Ненаситця завмер у думній думі вершник... Все там ревло, внизу, стогнало, ринуло поміж громаддям (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 7).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 536.

Коментарі (0)