Словник української мови

РИТМ, у, чол. Рівномірне чергування впорядкованих елементів (звукових, мовних, зображальних і т. ін.), циклів, фаз, тих чи інших процесів і явищ. Натиснув [Мстислав] на білу кнопку [магнітофона], і зразу ритми штраусівського вальса пролунали в кімнаті (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 59); У «Лісовій пісні», написаній і римованим і білим віршем, Леся Українка досягла вершин поетичної майстерності. Вона використовує найрізноманітніші ритми — від плавного, розлогого, що відповідає характеру розповіді, до прискореного, що відповідає ритмові танцю (Історія української літератури, I, 1954, 670); Ритм спостерігається в русі планет, у зміні дня і ночі, в організованому трудовому процесі, у правильному чергуванні візерунків орнаменту тощо (Знання та праця, 10, 1967, 24); Дубов'яз окинув двір, мовби хотів ще раз пересвідчитись, що робочий ритм нічим уже не порушиться (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 71); Для конституції організму надзвичайно характерним є ритм його життєвих процесів (Олександр Богомолець, Вибрані праці, 1969, 152).
♦ Входити (увійти) в ритм див. входити; Потрапляти (потрапити) в ритм див. потрапляти.