РИТМ, у, чол. Рівномірне чергування впорядкованих
елементів (звукових, мовних, зображальних і т. ін.),
циклів, фаз, тих чи інших процесів і явищ. Натиснув
[Мстислав] на білу кнопку [магнітофона], і зразу ритми
штраусівського вальса пролунали в кімнаті (Вадим Собко,
Матв. затока, 1962, 59); У «Лісовій пісні», написаній і
римованим і білим віршем, Леся Українка досягла
вершин поетичної майстерності. Вона використовує
найрізноманітніші ритми — від плавного, розлогого, що
відповідає характеру розповіді, до прискореного, що
відповідає ритмові танцю (Історія української літератури, I, 1954, 670);
Ритм спостерігається в русі планет, у зміні дня і ночі,
в організованому трудовому процесі, у правильному
чергуванні візерунків орнаменту тощо (Знання та праця, 10, 1967,
24); Дубов'яз окинув двір, мовби хотів ще раз
пересвідчитись, що робочий ритм нічим уже не порушиться
(Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 71); Для конституції
організму надзвичайно характерним є ритм його життєвих
процесів (Олександр Богомолець, Вибрані праці, 1969, 152).
♦ Входити (увійти) в ритм див. входити; Потрапляти
(потрапити) в ритм див. потрапляти.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 542.