Словник української мови

САЛЮТУВА́ТИ, ую, уєш, недок. і док. Урочисто вшановувати кого-, що-небудь рушничними або артилерійськими залпами, ракетами, спуском і підняттям прапора і т. ін. Січові старшини спорядили пишний почет назустріч імператорському послові, салютували з гаківниць на честь його прибуття (Іван Ле, Наливайко, 1957, 196); Ставши в бухті проти Соколиного виселку, корабель салютував гарматними пострілами (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 67); Понад триста разів столиця нашої Батьківщини Москва салютувала на честь славних перемог радянських військ над військами фашистської Німеччини (Комуніст України, 5, 1970, 57); — Струнко, орли і гвардія! — кричить товариш Швед і салютує, як уміє, шаблею (Юрій Яновський, II, 1958, 195); Салютує піонер Принесеній зі Сходу волі (Ростислав Братунь, Пісня.., 1953, 3);
//  рідко. Приклавши руку до головного убору, вітати когось по-військовому. По хвилі підійшов до нас офіцер, його знайомий, проговорив до нього кілька слів, салютував і пішов (Іван Франко, III, 1950, 108).