в означеннях
Тлумачення, значення слова «самітник»:

САМІ́ТНИК, рідше САМО́ТНИК, а, чол.

1. Релігійний фанатик, який живе у відлюдному місці — в пустелі, печері тощо; пустельник; відлюдник. — Зараз я подібний до нещасного самітника, який блукає в пустелі і, помираючи від спраги, лиже солонці й каміння сухим язиком (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 153);  * У порівняннях. — А чому ви знаєте, що я скромний? — Він питає! Людина, що живе, як самітник, не п'є, не грає, не любить жінок... (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 426);
//  у знач. присл. самітником. Відлюдно; не спілкуючись ні з ким; як самітник. Сороковий рік життя, так як і тридцять дев'ятий, і тридцять восьмий, починатиму зовсім інакше. Відлюдьком, самітником (Іван Франко, IV, 1950, 344); Поет народу — син народу — Йде навстріч ворогам своїм, Йде не самітником безплодним [безплідним], Протухлим в цвілій самоті, — Іде він речником народним, Упевненим в своїй путі (Микола Бажан, Роки, 1957, 208); — Ось у цій тиші прожив я самітником два роки, — не без самозадоволення повчає професор своїх вихованців (Олександр Довженко, I, 1958, 475).

2. перен. Той, хто живе самітно або тримається осторонь від інших людей; відлюдько. В житті не був Іван Іванович ні самотником, ні диваком-учителем, для якого не існує нічого, опріч його школи. Він любив хороше товариство (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 25); — Я дозволю собі запросити вас до моєї господи. Буду безмірно радий, коли в мою скромну хату мисливця і самітника ступите ви (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 116).
 Рак-самітник див. рак 1.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 28.

Коментарі (0)