в означеннях
Тлумачення, значення слова «самобутній»:

САМОБУ́ТНІЙ, я, є. Який відзначається природною своєрідністю, не схожий на інших (інші); самостійний у своєму розвитку, незалежний від будь-яких впливів; неповторний, оригінальний. На Русі в XI—XII ст. була своя високорозвинена самобутня культура, яка не поступалася культурам західних і східних держав (Знання та праця, 1, 1966, 11); Українська література, як і література кожного народу, має самобутній, оригінальний характер, своє національне обличчя (Історія української літератури, I, 1954, 11); Лермонтов — глибоко самобутня постать, він не схожий ні на кого (Максим Рильський, III, 1956, 207); На весь світ славляться натхненні пісні й чудові самобутні вироби народних умільців (Мистецтво, 3, 1967, 1); Самобутній талант; Самобутній тип;
//  у знач. ім. самобутнє, нього, сер. Те, що відзначається природною своєрідністю, не схоже на інше. Сила кожного таланту в умінні знайти в типовому оригінальне, самобутнє (Мистецтво, 1, 1967, 13).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 29.

Коментарі (0)