Словник української мови

САМОДЕРЖА́ВСТВО, а, сер. Форма правління державою, за якою верховна влада зосереджена необмежено в руках однієї особи — самодержця; абсолютна монархія, абсолютизм. Намагання Карла І відновити самодержавство викликало обурення буржуазії і нового дворянства (Нова історія. Підручник для 8 кл., 1956, 8); ..Російська соціал-демократична робітнича партія ставить своїм найближчим політичним завданням повалення царського самодержавства і заміну його республікою на основі демократичної конституції.. (Ленін, 6, 1969, 193);
//  Необмежена влада самодержця. Самодержавство в верховна, безконтрольна, безвідповідальна, невиборна влада однієї особи (Ленін, 8, 1970, 334);
//  Царський уряд. Самодержавство царя вело відчайдушну боротьбу проти запровадження представницьких установ у Росії (Ленін, 20, 1971, 4); Скинення царя і самодержавства ми, вчителі, селянські сини, чиновники дев'ятого класу, зустріли в величезною стихійною радістю (Олександр Довженко, I, 1958, 15).