САМООБМА́ННИЙ, а, е. Стос. до самообману;
//
Викликаний, зумовлений самообманом. Відчула себе [Наталя]
поруч з ним маленькою, мізерною, звичайною селючкою,
яка тішила себе самообманними почуттями вищості
над усім і всіма (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 421).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 40.