Словник української мови

САМООБОРО́НА, и, жін. Оборона самого себе від небезпеки, нападу, ворожих дій і т. ін.; оборона самого себе власними силами; самозахист. Сій статті не годилось придавати характер [надавати характеру] самооборони (Леся Українка, V, 1956, 173); Існують різні системи самооборони проти озброєного противника. В нашій країні це бойове самбо (Наука і життя, 1, 1970, 60);
//  Оборона країни силами й засобами самого населення поряд з обороною силами держави. Велику допомогу подавали партизанам створені з місцевого населення групи самооборони (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 38);
//  Загін з місцевого населення для оборони свого населеного пункту від нападу ворога. До вечора самооборона, зрідка перестрілюючись, тримала на віддалі військо (Михайло Стельмах, I, 1962, 637).