САМОПРА́ВНИЙ, а, е. Який діє, поводиться самовільно, порушує законний порядок, вирішуючи які-небудь справи; свавільний. — Жінка вона тямовита. Самоправна трошки, та нічого (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 97).
САМОПРА́ВНИЙ, а, е. Який діє, поводиться самовільно, порушує законний порядок, вирішуючи які-небудь справи; свавільний. — Жінка вона тямовита. Самоправна трошки, та нічого (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 97).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 43.