САМОЗАБУ́ТНІЙ, я, є. Сповнений самозабуття. Вона мовби тільки тепер стала помічати батькову самозабутню любов до неї (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 263).
САМОЗАБУ́ТНІЙ, я, є. Сповнений самозабуття. Вона мовби тільки тепер стала помічати батькову самозабутню любов до неї (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 263).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 35.