САМОЗАБУТТЯ́, я, сер.
1. Стан забуття Себе, Своїх
турбот, думок, переживань і т. ін. Може б, гарячка
полеміки, політична боротьба пером дали б мені те
самозабуття, якого я прагнув (Леся Українка, III, 1952,
686); Кріпаки-інтелігенти часто шукали самозабуття в
пияцтві. А ще частіше накладали на себе руки (Петро Колесник,
Безсмертний Кобзар, 1961, 22);
// Стан глибокої
задуми.
Виводити (вивести) з самозабуття — те саме, що
Виводити (вивести) із забуття (див. забуття).
«Припинити стрільбу, берегти боєприпаси». Ця «хазяїнова»
команда, війнувши на Маковея бойовим холодком, мовби
повернула йому тимчасово втрачене чуття реальності,
вивела його з самозабуття (Олесь Гончар, III, 1959, 440);
Зненацька веселий дзвінкий сміх і розмова вивели мене
8 самозабуття (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 86).
2. Найвищий ступінь натхнення, захоплення, збудження,
що призводить до граничної зосередженості на
чому-небудь. Кожен прагне стати спадкоємцем ленінських
рис характеру, ленінського самозабуття в роботі,
широти ленінського світогляду, ленінської культури
(Мистецтво, 1, 1963, 27).
До самозабуття: а) із великим захопленням; натхненно;
самозабутньо. [Кость:] Треба сказати вам, що
у нас батько людина спокійна, в наші справи не
втручається, до самозабуття любить грати у хвильку і трохи
боїться матері (Степан Васильченко, III, 1960, 1972); Працював він
азартно, до самозабуття, важко було назвати когось
із товаришів більш дисциплінованого і витриманого,
ніж Михайло (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 191); Він тримав
біля рота губну гармонійку і, надувши запалі землисті
щоки, до самозабуття, вкладаючи у те всю душу, видував
з неї нескладний мотивчик (Василь Козаченко, Блискавка, 1962,
7); б) дуже; пристрасно; до нестями. М. Рильський до
самозабуття закоханий у рідну природу (Літературна Україна,
14.XII 1962, 2); — Гастелло ненавидів ворога до
самозабуття, до безмежності (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 223).
3. Добровільна відмова від своїх особистих інтересів в ім'я кого-, чого-небудь; саможертва, самозречення. За Ясногорську Шовкун піклувався з таким же самозабуттям, як колись за її Юрася (Олесь Гончар, III, 1959, 216).