САМОЗРЕ́ЧЕННЯ, я, сер.
1. Зречення, добровільна відмова від особистих благ в ім'я кого-, чого-небудь. З радістю, з повним самозреченням віддав він себе справі, цілком підкоривши свою волю залізній волі правителя (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 574); — Щасливі ви з Лідою, — позаздрив Андрій. — А я гадаю, — теоретизував хлопець за прикладом Дениса, — що кохання — це самозречення (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 184).
2. Офіційний документ про відмову від своїх прав. Отаман нежданно для всіх порвав своє самозречення, бо краще мати хоча б готельну державність, аніж ніякої (Михайло Стельмах, II, 1962, 243).