Словник української мови

СА́ННИЙ, а, е. Прикм. до сани. Вітер зняв білу куряву, поволі замітаючи санний слід (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 399); Коли санний поїзд на Марківку до «Дніпровського» дав «гудок відходу», раптом хтось затарабанив у двері (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 51); Звалювали [червоноармійці] на мобілізовані в селах санні підводи котушки з телефонним дротом, обвішувались апаратами (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 246);
//  Пов'язаний з використанням саней, санок. Герш у найближчу суботу устроїв [влаштував] санну поїздку за Дрогобич (Іван Франко, VIII, 1952, 390); Санний спорт;
//  Придатний, зручний для їзди на санях. Санна дорога була добра, але сніг був здоровий (Нечуй-Левицький, III, 1956, 120).