САНО́ВНИК, а, чол.
1. У дореволюційній Росії — особа, що мала високий сан, чин. Царські міністри і сановники, дипломати і генерали.. давно закінчили своє життя на задвірках історії (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 288); Осторонь від трибуни стояли сановники, міністри і представники закордонних місій (Натан Рибак, Що сталося.., 1947, 157).
2. ірон. Особа, яка зазналася, займаючи високу посаду. Іронія стає улюбленою зброєю Ігоря Муратова в борні проти порушників норм комуністичної моралі. Поет демаскує міщан, егоїстів, індивідуалістів, бюрократів, пристосуванців, лестунів, сановників (Радянське літературознавство, 8, 1968, 7).