САНОВИ́ТИЙ, а, е.
1. Який має високий сан, чин. Пана Лободу зустрічала [вдова] перший раз у сінях, як біскупового друга і сановитого гостя (Іван Ле, Наливайко, 1957, 210); Душо продавці сановиті, Лукавих істин гендлярі.. Вони йдуть шерегом навпроти, Бундючні, люті і товсті (Микола Бажан, Роки, 1957, 207).
2. Показний; величний з вигляду. Випестила бабуся собі на втіху Івашка; такий з його вийшов бравий парубок, високий, сановитий і такий гарний, що од його погляду дівчата тали (Олекса Стороженко, I, 1957, 135); Сановитий шафар із двома челядниками.. розчинили двері до їдальні (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 94).