Словник української мови

САНИ, ей, мн. Зимовий віз на полозах. Весело рипіли сани по снігу, весело бігли коні (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 84); Сани ледве сунулись, риючи полоззям глибокі кучугури (Іван Микитенко, II, 1957, 282); Привикне, кажуть, собака за возом бігти, то й за саньми побіжить! (Панас Мирний, I, 1949, 360); На бузкові завзято розщебеталась вівсянка, повчаючи хлібороба: «Кинь сани, бери віз-з-з, кинь сани, бери віз-з-з!» (Михайло Стельмах, II, 1962, 259);
//  Приблизна міра ваги, об'єму, що дорівнює поклажі одних саней. Сани дров.
♦ Ріжнаті сани див. ріжнатий; Сідати (сісти) не в (на) свої сани; Сідати (сісти) в (на) чужі сани — займати невідповідне місце на службі, в суспільстві тощо. [Василь (сумно):] Ех! сіла ти, Марусе, на чужі сани, ускочила, рибонько, у ятерину, — б'єшся, тріпаєшся там — немає тобі, виходу! (Панас Мирний, V, 1955, 104).