Словник української мови

СА́ПА, и, жін., військ. Окоп, траншея, хід сполучення, які риють у напрямі до позицій противника для поступового й непомітного наближення до нього.
♦ Ти́хою са́пою — непомітно, приховано; спідтишка. — Він, бачите, за колгосп! Бач, який! Ми знаємо, що це вони [глитаї] перебудовуються, міняють тактику. Хочуть діяти тихою сапою (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 415).

СА́ПА́, са́пи́, жін. Ручне сільськогосподарське знаряддя для підпушування ґрунту й знищення бур'яну, яке являє собою металеву лопатку, насаджену перпендикулярно на дерев'яний держак. Катруся лишила сапу на ріллі й побігла додому подивитися на дітей (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 142); Почнуть кущі бур'яном заростати — знов сапа в роботі, знов мозолі на руках (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 191); Прополює [батько] сапою картоплю (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 164).