САТЕЛІ́Т, а, чол.
1. У стародавньому Римі — озброєний найманець, слуга, що супроводив свого володаря.
2. перен. Залежна особа, покірний виконавець чужої
волі; прибічник; поплічник. Задля своєї товариської..
вдачі волочив [Хома] за собою все цілий хвіст сателітів
(Іван Франко, IV, 1950, 306);
// Держава або уряд, формально
незалежні, але фактично підлеглі іншій державі або
урядові. Під натиском грізної радянської зброї відступала
гітлерівська Німеччина з усіма своїми сателітами
(Олександр Довженко, I, 1958, 314).
3. астр. Супутник планети. Йду. Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Можу подумать, що я планета, яка посувається разом із сателітами (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 226); * У порівняннях. Дарка здалека бачить на пероні червону пляму Лялиної кофточки. Біля неї, як сателіти довкола сонця, всі білі чоловічі сорочки (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 20).
4. техн. Зубчасте колесо з рухомою віссю обертання, яке здійснює рух одночасно навколо своєї осі й осі центрального колеса. Всередині коробки [в комбайні], на спеціальних осях, вільно насаджені маленькі конічні шестірні, так звані сателіти (Зернові комбайни, 1957, 260).