САТРА́П, а, чол.
1. іст. Правитель області, провінції у стародавній Персії та Мідії, який мав необмежену владу. Перська держава поділялась на області, або сатрапи. На чолі кожної області стояв намісник, або сатрап (іст. стар. світу, 1957, 52).
2. перен., книжн. Деспотичний правитель, начальник,
який не зважає на закони, поводиться самовладно;
тиран. Найшовсь-таки один козак Із міліона [мільйона]
свинопасів, Що царство все оголосив: Сатрапа в
морду затопив (Тарас Шевченко, II, 1963, 297);
// Підлеглий
правителя, що є покірним виконавцем його волі. Ні тяжкі
випробування, ні постійні жорстокі переслідування і
гоніння з боку царя та його сатрапів, ні десятирічне
нелюдське заслання.. — ніщо не зломило волелюбного
духу народного бунтаря [Т. Шевченка] (Літературна газета, 4.III
1961, 1); Гітлерівський сатрап Кох закликав підлеглих
йому чиновників до посилення рабсько-кріпосницьких
порядків і грабування України (Історія УРСР, II, 1957, 551).