Словник української мови

СЕРДИТО. Присл. до сердитий 2,3. Увійшов Сафат і сам почав говорити. Був сердитий та й говорив сердито (Лесь Мартович, Тв., 1954, 133); Квочка з курчатами кублилась на грядках і, сколошкана, сердито квоктала та стовбурчила пір'я (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 14); Собака день і ніч на всіх гарчить сердито. А що ж йому робить? Собаці треба жити (Василь Симоненко, Земне тяжіння, 1964, 107); Левко не сподівався на таке нахабство. Він сердито блимнув очима на Дзвонаря (Михайло Стельмах, I, 1962, 281); Оксен сердито брьохався через калюжі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 102); Шумить протягло і сердито похмурий вітер за вікном (Володимир Сосюра, II, 1958, 170); Полум'я спочатку засичало, потім сердито загуло, показуючи синій язик (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 211);
//  у знач. присудк. сл. Сердито було Христі, що нема кому за неї заступитись, та нічого не зробиш! (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 203); Мені стало сердито (Степан Васильченко, I, 1959, 185).
♦ Дешево і сердито див. дешево.