СЕРДИТО. Присл. до сердитий 2,3. Увійшов Сафат і
сам почав говорити. Був сердитий та й говорив сердито
(Лесь Мартович, Тв., 1954, 133); Квочка з курчатами кублилась
на грядках і, сколошкана, сердито квоктала та стовбурчила
пір'я (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 14); Собака день і ніч на
всіх гарчить сердито. А що ж йому робить? Собаці
треба жити (Василь Симоненко, Земне тяжіння, 1964, 107); Левко не
сподівався на таке нахабство. Він сердито блимнув очима
на Дзвонаря (Михайло Стельмах, I, 1962, 281); Оксен сердито
брьохався через калюжі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 102); Шумить
протягло і сердито похмурий вітер за вікном (Володимир Сосюра,
II, 1958, 170); Полум'я спочатку засичало, потім
сердито загуло, показуючи синій язик (Сава Голованівський, Тополя..,
1965, 211);
// у знач. присудк. сл. Сердито було Христі,
що нема кому за неї заступитись, та нічого не зробиш!
(Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 203); Мені стало сердито (Степан Васильченко,
I, 1959, 185).
♦ Дешево і сердито див. дешево.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 133.