СЕРЕНА́ДА, и, жін.
1. У середньовічній поезії трубадурів — вечірня віншувальна пісня, яку виконували просто неба.
2. муз. В Італії, Іспанії та деяких інших країнах часів
середньовіччя — вечірня пісня на честь коханої, яку
виконували під її вікном у супроводі гітари або мандоліни.
Хутко в неї під віконцем Мандоліна залунала, Із потоку
гиків чулих Серенада виринала (Леся Українка, I, 1951, 372);
// Музичний твір типу сюїти для спокійного, ліричного
характеру голосу, інструментального ансамбля або оркестру.
Цікава серенада Левкова «Нічка спускається» з тонкою
поетичною музикою, яка так впливає на вас вже з перших
тактів (Історія української музики, 1922, 242); Струнна
серенада Чайковського.