в означеннях
Тлумачення, значення слова «шабля»:

ША́БЛЯ, і, жін.

1. Холодна, перев. кавалерійська зброя з зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем. Несуть пани есаули Козацькую збрую: Литий панцир порубаний, Шаблю золотую (Тарас Шевченко, II, 1953, 43); На столі лежить старовинна зброя: іржаві шаблі, пістолети, стара рапіра, патронташі і інше (Степан Васильченко, III, 1960, 382); Не втне Каїн Абля, бо тупа шабля (Гнат Хоткевич, II, 1966, 330);  * Образно. Прокотився грім з розгоном, Грають блискавок шаблі, Пахне морем і озоном Від притихлої землі (Максим Рильський, III, 1961, 182);  * У порівняннях. Гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 231); На все життя Ви узяли з собою, Павло Григорович, пісенний дар, Як шаблю золоту — почесну зброю (Максим Рильський, II, 1960, 166).
 Віддавати (віддати) салют шаблею див. салют; Турецька шабля див. турецький.
В шаблі! — команда йти на зближення з ворогом, вийнявши цю зброю для бою; Гола шабля див. голий; Оголяти (оголити) шаблю див. оголювати; Схрещуються (схрещувалися, схрестилися) шаблі див. схрещуватися; Хапатися за шаблю див. хапатися.

2. перен. Один боєць-кавалерист (при вказуванні на кількість бійців). На подив своїм штабним, Врангель тут же наказав всю кінноту Барбовича — п'ять тисяч шабель — негайно зняти з-під Олександрівська і кинути на Каховку (Олесь Гончар, II, 1959, 322); З цього будиночка ревкомівці стріляли по махновцях, а потім билися в степу до останньої шаблі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 310).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 395.

Коментарі (0)