ШАМКОТІ́ТИ, очу, отиш, недок. Підсил. до шамкати1. Христя озирнулася — Оришка стояла перед Колісником, розмахувала руками, шамкотіла своїм беззубим ротом, зла та люта (Панас Мирний, III, 1954, 311); — Ти вже не придивляйся, по-старечому я, по-своєму, все шамкочу та шамкочу! (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 126).