в означеннях
Тлумачення, значення слова «шаноба»:

ШАНО́БА, и, жін. Те саме, що шана 1. По полю ходить, носом оре І розкидає по сліду [перо] Одним шанобу, другим горе. Тому привіт, тому біду (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 217); Не придбаю я шаноби В світі між панами, Бо не маю ні худоби, Ні земель з лісами (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 106); Для тої книги треба ясної голови — буде вже на сьогодні. І він рішуче й обережно, з шанобою, як першого разу в школі букваря, закрив її (Андрій Головко, II, 1957, 393); Як хочеш від людей шаноби, Любов і гнів бери у путь, А то лиш допотопні сноби Твою поезію приймуть (Максим Рильський, III, 1961, 85); Левко наздоганяє Христину, з перебільшеною шанобою скидає шапку і високо підіймає її над головою (Михайло Стельмах, I, 1962, 204).
Мати шанобу: а) (до кого) відчувати глибоку повагу, пошану до кого-небудь. Всі вони мали велику шанобу до пана Адама за його рівний характер, солідність і гуманізм (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 253); б) (від кого, в кого) бути шанованим ким-небудь. Іванець.. за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 58); При всій шанобі до кого — незважаючи на повагу, пошану до когось, на визнання чиїх-небудь заслуг. — Пане ксьондзе, при всій шанобі до вас, я вважаю, що ваша тактика є злочинний попуст (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 23); У (в) шанобі: а) виявляючи повагу, пошану до когось, чогось; з почуттям глибокої поваги, пошани. До тебе, земле героїчна, в серцях людей любов палає вічна, — вони твоїм героям і тобі вклоняються в шанобі і в журбі... (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 228); Параска в шанобі позирала на свого чоловіка (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 244); Пароплави ідуть по Дніпру, їх гудки, наче пісня, лунають. А дійшовши до круч, до яруг, У шанобі врочисто стихають (Павло Усенко, І сьогодні.., 1957, 138); б) будучи шанованим. — Ви скажіть [поетові], що він у мене Буде жить в шанобі, в славі, Тільки, звісно, хай забуде Різні вигадки лукаві (Леся Українка, I, 1951, 382).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 404.

Коментарі (0)