Словник української мови

ШАНУВА́ННЯ, я, сер. Дія за значенням шанувати. Чи не дозволили б Ви змінити дещо.., розуміється, при найбільшому шануванні авторового стилю і особливостей (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 228); На основі анімізму пізніше виникли і дуже поширились культ загробного життя і шанування померлих (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 22); — Наливай гостю наливочки! — каже попадя, — піп став мені наливати. Шанування іде собою, а мова собою (Марко Вовчок, VI, 1956, 257).
♦ Моє [вам] шанування — усталена формула вітання з ким-небудь. [Дрейсігер:] Моє шанування, пане начальнику! Дуже я радий, що ви прийшли (Леся Українка, IV, 1954, 236); — Микола Федорович? Привіт! — Моє шанування! — впізнав і той Петра (Андрій Головко, I, 1957, 492); — Моє вам шанування, Ганно... (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 365).