Словник української мови

ША́ПОЧКА, и, жін. Зменш.-пестл. до шапка 1—3. А парубкам уся воленька, — За скрипочку та за дудочку, За шапочку та й на вулицю (Народна лірика, 1956, 359); Під деревом .. стояла дивної краси висока молода красуня в білому убранні, в червоній шапочці на голові (Нечуй-Левицький, III, 1956, 291); Щоб не намочити волосся, Терезка підібрала його під голубу гумову шапочку (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 242); Віктор зняв шерстяну шапочку і скошлатив своє буйне волосся (Олесь Донченко, V, 1957, 476); Білий чистий сніг покривав дахи, галуззя дерев, і навіть кілля в плоті гей би повбиралось у маленькі біленькі шапочки (Наталія Кобринська, Вибр.; 1954, 106); Ось уже заманячили хрести з сніговими шапочками зверху (Михайло Стельмах, I, 1962, 198); — А оцей, хоч і красивий, Що на шапочці узор, — Це поганий гриб, шкідливий, Зветься гриб цей — мухомор (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 100);
//  перен., розм. Забарвлення на голові звірів, птахів, схоже на такий головний убір. Прилітають до нас гостювати і червоногруді, в червоненьких шапочках, чечітки та коричнево-золотисті юрки (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 17); В пташиному житлі народилися діти, під осінь поодягали чорні шапочки та й полетіли ближче до сонця (Михайло Стельмах, I, 1962, 343).
 Червона шапочка — прізвисько дівчинки, взяте з казки, де героїня носила таку шапочку. Бідна «червона шапочка» бігає собі по густому лісі, ганяючись за барвистими метеликами (Леся Українка, III, 1952, 606); Степан Федорович дражниться, зве червоною шапочкою (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 19).