ШАРКАТИ, аю, аєш, недок.
1. чим, по чому і без
додатка. Виконувати якусь дію (скребти, терти і т. ін.),
спричиняючи шерех, шарудіння. Іван все шаркає
сірником (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 411); * Образно. Думки були
невеселі і нелегкі, бо він весь час хмурився і лише крізь
вузенькі щілини повік гострим зором, мов бритвою,
шаркав по незнайомих предметах (Микола Ю. Тарновський,
Незр. горизонт, 1962, 28);
// Видавати шерех,
шарудіння, рухаючись або виконуючи якусь дію. Смачно
шаркає коса (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 142); Пилка
була як жива. Вона то шаркала, то співала, то враз
починала пищати (Олесь Донченко, V, 1957, 63).
2. чим, по чому і без додатка. Ідучи, ступаючи, викликати тертям ніг об підлогу, землю і т. ін. шарудіння, шорхання; човгати. Сашко тихо постукав у сінешні двері, шаркаючи підошвами по каменю (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 115); Хтось ішов по тротуару знизу, кілька пар, чувся сміх, підошви шаркали по асфальту (Павло Загребельний, Диво, 1968, 303).
3. Вітаючи когось, виявляючи до кого-небудь
особливу пошану, повагу, дякуючи і т. ін., робити рух
однією ногою в напрямку до другої з пристуком каблуком
об каблук. Він шаркає ногами, схиляє уклінно голову,
запрошує мене ласкаво заходити (Петро Колесник, На фронті..,
1959, 137);
// Танцюючи, виконувати рухи, що
супроводжуються пристуком каблуків. Фудзіта, не
перестаючи шаркати на ходу й пристукувати
закаблуками, пішов слідом за дідуганом (Олесь Донченко, III, 1956,
314).