Словник української мови

ШАРКНУТИ, ну, неш, док., чим, по чому і без додатка. Однокр. до шаркати. Ніхто й ногою не шаркнув (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 237); Гість розпрощався з дуже делікатними поклонами, шаркнув дрібненькими ніжками перед Лекерією Петрівною, неначе перед молоденькою панною (Нечуй-Левицький, I, 1956, 593); Скінчивши фотографувати, він елегантно шаркнув черевиками й кинувся подавати Юлі пальто (Олесь Донченко, V, 1957, 222);
//  Різнути чимсь по комусь, чомусь. Тимко взявся за косу і вже хотів шаркнути нею по траві, але потім озирнувся, щоб поглянути ще раз, чи вже далеко відійшла Орися (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 250); Рішуче шаркнув [Левко] пилкою по темному плетиві кори (Михайло Стельмах, I, 1962, 73).