в означеннях
Тлумачення, значення слова «шарпати»:

ШАРПАТИ, аю, аєш, недок.

1. перех. і неперех., за що, рідко чим, об що. Тягти кого-, що-небудь посмиком; різко, рвучко смикати за щось. Андрійко її за коси шарпає, а в самого очі так і блищать недобрим вогнем (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 441); — Мамо, а мамо, — шарпає її Йвась за рукав (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 125); Віз котився поволі, коні ледве лізли, хоч Мортко щохвилини шарпав віжками, кричав «вйо» (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 78); Рука Андрія шарпає за дротинку гудка (Юрій Яновський, IV, 1959, 31);
//  Смикаючи, робити щось, виконувати якусь дію. Тимко проворно кинувся до припічка, схопив роговий надламаний гребінець і швидко почав шарпати неслухняне волосся (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 18); Ольга зі злістю шарпала серпом по сухих стеблинах жита, скидала їх докупи (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 33);
//  Рвучко відкривати щось (двері, хвіртку і т. ін.). Явтух Каленикович наближається до потрібних дверей, шарпає їх і заходить до палати (Юрій Яновський, I, 1958, 618); Дошкульні слова молотами відлунюють в голові Терентія. Він відхиляється од воріт, люто, з дзвоном шарпає на себе ковану хвіртку (Михайло Стельмах, I, 1962, 51).

2. перех. і неперех., за що, чим, по чому і т. ін. Налітаючи поривами, рвати, тріпати, приводити в коливальний рух (перев. про вітер). Буде шарпати буря вітрила, Пожене геть по темному морю (Леся Українка, I, 1951, 66); Він держався скали, хоч як шарпала і рвала його люта хвиля (Іван Франко, VI, 1951, 132); Докія глянула вбік, де вітер злегка шарпав велику об'яву, написану впоперек газети синім чорнилом (Іван Цюпа, На крилах.., 1961, 38); Петро без капелюшка.., вітер шарпає волосся (Андрій Головко, I, 1957, 481); Вітер шарпав хвилю на всі боки (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 149); Холодний вітер шарпає за поли, в обличчя б'є сніжком (Юрій Збанацький, Доля, 1961, 147); Гострий морозний вітер як рашпілем шарпав по обличчях (Яків Баш, Вибр., 1948, 185);  * Образно. Лиш дальні залпи сплеском вогнепаду ще шарпали і злили горизонт (Микола Бажан, Політ крізь бурю, 1964, 11);
//  розм. Штовхаючи, сіпаючи і т. ін., зрушувати, приводити в дію, в рух. На кожній станції машиніст сердито шарпав поїзд (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 185); Дарабою гримнуло об каміння, бризки і піна застелили світ, нас почало шарпати в усі боки; і як ми вискочили з того пекла, чому ми там не розбилися на тріски, — того я не в силі зрозуміти (Гнат Хоткевич, II, 1966, 409); Було чути, як пролітали бджоли в повітрі. Здавалось, хтось шарпав за незримі струни (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 21).

3. неперех. Різко, рвучко рушати з місця; смикати, сіпати. Стала баба просто рога, Задивилася, небога, Як зчепились два вози: Коні шарпають та рвуться, Візники трохи не б'ються (Іван Франко, XII, 1953, 226); Автомобіль хурчав, шарпав (Юрій Яновський, V, 1959, 126).

4. перех. і неперех., за що, чим, розм. Термосити, сіпати кого-небудь, звертаючи на що-небудь увагу, виявляючи якесь почуття і т. ін. В Неаполі так шарпають, ловлять за поли і набиваються з усяким і поганим дріб'язком, що єдиний спосіб відчепитись, се бігти ні на що не дивлячись (Леся Українка, V, 1956, 413); Посадовивши Каргата, Олександр Іванович сам сів навпроти нього, поклав йому на коліно руку, щоб щоразу шарпати його, коли Каргат перестане слухати (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 289); — Ти чого підслухуєш, щеня? — і Віра люто шарпає за плечі необачного Славка (Яків Качура, II, 1958, 20);
//  Чіпляючись, рвати, завдавати болю (перев. про щось чіпке; шкарубке). Будуть шарпати одіж суворі гілки і скривавлять колючками руки (Леся Українка, I, 1951, 222); Корчі глоду й терня шарпали її волосся, дерли лице, калічили руки й ноги (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 170); Колючки шарпали та рвали на Козакові жупан, обдирали халяву єдиного чобота (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 109).

5. перех. і неперех., перен. Порушувати чийсь спокій, настирливо, раз за разом відвертаючи чиюсь увагу, турбуючи, заважаючи і т. ін. Коли б Ви знали, яка се тяжка річ і для нього і для всіх, оті приступи кашлю.. А тут люди шарпають з усіх боків, ..треба ж на всіх поспіти (Леся Українка, V, 1956, 161); Як людина надзвичайно нервова та імпульсивна, він шарпав своїх молодих прибічників то в одну, то в другу сторону (Іван Франко, XVI, 1955, 166); І він-то, Миколка, найбільше шарпав Максима, допитуючись, який той Берлін (Натан Рибак, Час, 1960, 138); — А вас тут не шарпали за колишнє? (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 40); — Мене люди зо всіх боків шарпають — розкажи, допоможи, порадь (Олесь Гончар, III, 1959, 324); Її весь час шарпали запитаннями: — Олю, а як оце? — А як ти вважаєш, Олю? (Павло Загребельний, Спека, 1961, 63);
//  у сполуч. з ім. душа, мозок, нерви, серце і т. ін. Тривожити, примушуючи когось переживати, нервувати, вболівати за щось і т. ін. Тяжкі муки викликали ще тяжчі думки і, поєднавшись, шарпали і серце і душу Одарчину (Панас Мирний, I, 1954, 53); Коли жорстока дійсність кліщами шарпає за душу, я нагадую своє минуле, свою молодість (Іван Франко, IV, 1950, 359); Якісь неспокійні бунтівливі думки шарпали йому мозок, і він знову заговорив: — А що, діду, коли мені податись до козаків? (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 43); Ураган Жовтня шарпав нерви кардиналів і прелатів (Ярослав Галан, Памфл. і фейл., 1951, 15); Явдоха вела його за руку і говорила так, немов ніяка материнська тривога зараз оце не шарпала їй серця: — Чого, синку, захекався? (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 17).

6. перех., розм. Шматувати когось, завдавати рани кому-небудь, розриваючи, деручи. Життя тут ні сліду, Лиш, вітер свище та орел часом Скиглить та шарпає свою добичу (Іван Франко, X, 1954, 380); — Облупив я не одного З тих ведмедів, так за теє ж Шарпали таки не мало І мене ведмежі кігті (Леся Українка, IV, 1954, 162);
//  Накидаючись, бити кого-небудь. — Не знаю, — сказав Іван. — Зараз ти будеш знати! — крикнули розбійники і почали шарпати Івана (Іван Франко, III, 1950, 151);
//  перен. Завдавати шкоди, заподіювати збитків, навально, раптово нападаючи (перев. воєнними діями). Жив він у саму ту нещасливу годину, як магнати польські загарбали Україну з людом, од Дніпра до Дністра, і рвали, і шарпали її на шматки (Олекса Стороженко, I, 1957, 163); Це було давно. Це було тоді, як нашу землю шарпали турки й татари, а гетьмани українські ходили з козацтвом одбиватись од ворогів (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 170); — Пішли наші пани-молодці шарпати береги Анатолії, визволяти бідних невільників, — ..відповів Корж (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 18);
//  рідко. Нападаючи, оббирати, обкрадати кого-небудь.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 415.

Коментарі (0)