ШАРУВА́ТИЙ, а, е. Який має вигляд пласта; який
складається з шарів (див. шар 1 1, 4). Шаруваті
склопластики добре зарекомендували себе як конструкційний
матеріал (Вечірній Київ, 27.I 1967, 3); Під верхньою
двометровою товщею синювато-сірих мулів [Сиваша]
залягають шаруваті мули, в яких тонкі пласти глини
чергуються з білосніжним гіпсом (Наука і життя, 8, 1965,
9).
▲ Шаруваті хмари — хмари у вигляді
продовгуватих шарів. Взимку при шаруватих хмарах тепліше,
ніж у безхмарну погоду, тому що хмари утримують
тепло біля поверхні землі (Фізична географія, 5, 1956, 91).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 418.