ША́ШІЛЬ, шеля, чол. і розм. шелі, жін. Коричневий
жук завдовжки 2—3 мм, личинки якого, розвиваючись
перев. у мертвій деревині (меблях, будівлях тощо) чи
борошні, точать їх. Так гниє деревина на корені: уже й
віти її посохли, і середина випала, а вона все стоїть;
вітер-негода обносе сухе гілля, а зсередини шашіль
виточує гниле суччя (Панас Мирний, III, 1954, 23); Єдине, що
прикрашало цей сточений шашелем будинок, була довга
алея бузку (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 134); З комірних
шкідників найбільш поширені у Кримській області
комірний і рисовий довгоносики.., маврітанська
комашка, хлібний шашіль, огнівки, молі, кліщі тощо
(Колгоспник України, 6, 1958, 20);
// перен. Те, що руйнує
щось, мучить когось, викликає сумніви і т. ін. — Гляну
на людей — ні, не наші люди — і знов тая шашіль
у серці ворушиться... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 141); Лист був
від Аарона Мокрого. Той злякався братової могутності,
шашіль заздрощів точив йому душу (Павло Загребельний, Диво,
1968, 266); Одарка не зважилася заводити суперечок,
і Микита ще довгий час не знав, що шашіль уже точить
підвалину його оселі (Любов Яновська, I, 1959, 308).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 425.