ШЕЛЕПНУТИ, ну, неш, док., діал.
1. Однокр. до шелепати 1.
2. З силою ударити;
// безос. Тілько що Федір уступив
у хату, як його ще на порозі привітав нестямний крик..
Федора наче в груди кулаком шелепнуло (Панас Мирний, IV,
1955, 229);
// Упасти, перев. з глухим звуком, шумом.
Він так і шелепнув у саму середину (Словник Грінченка); Навіть
забув [Мусій], якої висоти сінешній поріг — зачепився
і мало не шелепнув серед сіней (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961,
142).