ШЕЛЕСНУТИ, ну, неш, док.
1. Однокр. до
шелестіти. Очерет гнучкий шелеснув Геть понад водою (Борис Грінченко, I,
1963, 29); Шелесне бур'ян за коморою — легенько тьохне
в грудях (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 34); Тиша, тиша довкола —
повна, урочиста. Не шелесне ліс (Олесь Гончар, II, 1959, 137);
Тиша. Навіть верхів'я кедрів застигли. Ні птиця не
пролітає, ні звір не шелесне (Олександр Довженко, I, 1958, 123);
Невидима куля шелеснула над головою, пробивши мій
капелюх (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 33); Вітрець шелесне
та прихилить мені у віконце пахучий бузок (Марко Вовчок,
I, 1955, 110); Війнув вітер, шелеснув гілками, струшуючи
лапатий сніг на голови партизанів (Павло Автомонов, Коли розлучаються
двоє, 1959, 485);
// безос., у сполуч. із сл. ні, ані. Про
абсолютну тишу. [Кобзар:] Ач, як тихо, ні шелесне
нігде; вітрець не дихне (Панас Мирний, V, 1955, 110); Тихо
в селі, ні шерхне, ні шелесне (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 301);
Вечір видався напрочуд гарний. Ані шелесне (Дмитро Ткач,
Плем'я.., 1961, 248).
2. розм. Упасти, перев. з глухим звуком, шумом.
[Вівдя:] Як посковзнуся, як шелесну сторч, так в
болото і полетіла!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 126); Воно [дерево]
похитнулося й, скрипнувши, з шумом, подібним до
глибокого зітхання, шелеснуло на землю (Анатолій Хорунжий, Незакінчений
політ, 1960, 84);
// Кинутися куди-небудь. Треті півні:
кукуріку! — Шелеснули [русалки] в воду (Тарас Шевченко, I,
1963, 6); — А було як увійде мій панотець у церкву,
то всі люди так і шелеснуть урозтіч (Нечуй-Левицький, III, 1956,
345); Мої [люди] шелеснули в ліс... (Степан Васильченко, Незібрані твори,
1941, 229).