Словник української мови

ШЕЛЕСТІТИ, ещу, естиш, недок. Видавати, утворювати шарудіння, шелест, шерех. Тихенько нива шелестіла, Вітрець тепленький подихав, Сіножать квітами пахтіла І жайворонок десь співав (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 209); Хвилі тихо шелестіли, котячись на берег по дрібних камінцях (Нечуй-Левицький, V, 1966, 289); Тихо шелестіли бойові знамена (Яків Качура, Вибр., 1953, 78);
//  Рухаючись, працюючи, видавати шарудіння, шерех. Цієї ночі Тимко спав погано. Кілька разів виходив з куреня, слухав, як шумлять сосни і шелестить по піску вартовий (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 344); Рівномірно і діловито шелестіли й інші верстати навколо, створюючи живий, шумливий гомін (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 35); Не шелестять по асфальту тролейбуси (Павло Автомонов, В. Кошик, 1954, 16);
//  чим. Викликати шелест, приводячи щось у рух. Соловейків нема. Вітер віє, Шелестить верховіттям таємно (Леся Українка, I, 1951, 343); Михайло шелестів газетними аркушами, перебігав поглядом по заголовках (Павло Загребельний, Європа. Захід, 1961, 292); Вітер шелестів соняшниками (Олесь Гончар, II, 1959, 90);
//  розм. Говорити щось пошепки. — Сідай, Іване. Сідайте, дочки, — ледве шелестіли старі Демидові вуста (Олександр Довженко, I, 1958, 313); Зала вся нервово зворухнулася, загула, забубоніла і за хвилину стихла. Тепер усі згуртувалися, хто до кого тяжів, і, чекаючи, шелестіли густим несміливим шепотом (Григорій Епік, Тв., 1958, 228);
//  розм. Тихо лунати (про слова). — Не смійся з того, що я скажу.., — шелестять гарячі слова і приємно огортають теплом Тамару (Антон Хижняк, Тамара, 1957, 113); Біла шия в разках намиста, Наче шовк, шелестять слова. Де ти, зірко моя промениста, Українко моя степова? (Олесь Гончар, IV, 1960, 9).