в означеннях
Тлумачення, значення слова «шепіт»:

ШЕ́ПІТ, поту, чол.

1. Тихе мовлення, при якому звуки вимовляються без участі голосових зв'язок. Щось десь тріщить, ламається, гупають чоботи, чується шепіт, дихання (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 238); Голос Антона перейшов у шепіт, дівчина ледве чула його (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 308); Мовою шепоту користуються лише найменші люди світу — пігмеї в тропічних лісах Центральної Африки та веди в джунглях Цейлону (Наука і життя, 8, 1969, 19);
//  перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін. Вона [пісня] не пестощі любови [любові], Не вітру шум, не шепіт хвиль (Іван Франко, XIII, 1954, 91); Данило лежав під дубом і під шепіт листя дрімав (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 426); Знову місток і внизу дзюркотливий шепіт чистої, аж до дна прозорої води (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 63);
//  заст. Чаклування, яке здійснює баба-шептуха. Ото слухають, слухають дівчата, та: «Бабо-бабо! От ми од вас хліб одіб'ємо — нащо все порозказували?».. «Дурні-дурні! Я ж вам хіба які мудрі шепоти розказую?..» (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 25); — Чи ви мене коло того знахарства заставали? Тая.. всі шепоти-наговори перезабула (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 317).

2. перев. мн., розм. Чутки, поголоски, розмови (перев. потайні).

3. у знач. присл. шепотом. Тихо, без участі голосу; пошепки. Кола говорив шепотом, щоб не будити дітей (Олексій Кундзіч, Пов. і опов., 1951, 28).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 440.

Коментарі (0)