Словник української мови

ШЕРХНУТИ 1, ну, неш, док., розм. Однокр. до шерхати. Діти на полу й не шерхнуть (Андрій Головко, II, 1957, 168);
//  безос. Із-за гамазеїв, у темряві, тихо шерхнуло. Дівчина кинулась і насторожилась (Андрій Головко, II, 1957, 172);
//  безос., у сполуч. із сл. ні, ані. Про абсолютну тишу. Макар Волосюта виходив надвір, слухав, чи не гавкають де собаки. Ніде ані шерхне! (Іван Микитенко, II, 1957, 286); Тихо в селі, ні шерхне, ні шелесне, тільки у темній воді рибки висвічують та далеко-далеко, може, на Підозірці, а може, на Горобіївці, тужно виє собака (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 301).

ШЕРХНУТИ 2, не, недок.

1. Укриватися тонкою кіркою льоду; замерзати. Тільки-но двоє з найтяжче поранених серед ставу боролись і безнадійно задубілими на кригу руками гребли по зимній воді, що сніговою кашею уже шерхла (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 58); Річка замерзала від берега, вода шерхла в калюжах по дорозі (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 100);  * Образно. Що коїлося в неї на серці — клекотів вогонь, шерхла крига, — він так і не дізнався. Гординя її була висока (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 14).

2. Сохнути, ставати шкарубким внаслідок вивітрювання, втрати вологи тощо. Від спеки скручувалось прив'яле листя на деревах, шерхла земля (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 87);
//  Пересихати (про губи, горло). Од вітру почали шерхнути губи (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 92);
//  безос. В хаті стала така тиша, що дзвеніло в ушах і шерхло в горлі (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 108);
//  Ставати сухим, втрачаючи життєздатність (про рослину).