Словник української мови

ШЕВЕЛЮ́РА, и, жін. Волосся на голові (перев. чоловіка). «Що ж, видно, і його справи не такі вже веселі», — подумав Батайль, вгледівши сивизну в поріділій шевелюрі Бальзака (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 270); Він глянув на себе у дзеркало. Темно-коричневий довгий шрам перетинав пострижену голову. Байдуже! Протягом місяця відросте шевелюра — і нічого не буде видно (Вадим Собко, Справа.., 1959, 312);
//  Довге, пишне, густе волосся на голові чоловіка. Професор Трембовський був.. маленький, худорлявий, мав розкішну сиву шевелюру і обличчя нервове та жваве (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 119); Величезний на зріст, з великим круглим обличчям і пишною шевелюрою чорного смоляного волосся, Хорст справляв враження людини незвичайної сили й великого спокою (Вадим Собко, Серце, 1952, 28); На його чоло недбало спадав буйна шевелюра (Літературна газета, 28.I 1958, 2).
♦ Левина (лев'яча) шевелюра див. левиний, лев'ячий.