Словник української мови

ШЕВРО́ВИЙ, а, е. Прикм. до шевро. Він незграбно сповз з полу і, похитнувшись, підтягнув обшите шевровими леями галіфе (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 122);
//  Пошитий, зробл. з шевро. Мусій Ступак вдягнувся по-святковому: чорна піджачна пара, неодмінний строкатий галстук й жовті шеврові черевики... (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 33); Командуючий пішов до дверей, твердо ступаючи короткими ногами в блискучих шеврових чоботях (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 355).